Головна / Усе для дітей / КАЗКИ ПРО СПРАВЖНЄ РІЗДВО

КАЗКИ ПРО СПРАВЖНЄ РІЗДВО

FacebookGoogle+TwitterLinkedInVKGoogle Gmail

ЯКІВ МАЛЮЄ РІЗДВЯНУ КАРТИНУ

Яків малює малюнки – подарунки на Різдво. Тітка Геллі хоче шопку з Дитятком Ісусом, осликом і волом. Дядько Фріц пастушків, які прямують до Вифлеєму.

Бабуся дуже хотіла Ангела, що обіймає щирим поглядом і каже: "Не бійтеся".

Яків малює кружечок біля рота Ангела, в якому пише: "Не бійтесь". Потім він звертається до Катерини:

-Тепер я маю для кожного гарний подарунок!
 -Тільки для Новонародженого ще ні! – відказує Катерина. – Для Ісуса! Адже на Різдво в Нього день народження. Отже, Йому обов'язково треба щось подарувати!

-Як ти думаєш, яку йому було б приємно отримати картину? – питається Яків.
 -Кольорова і дуже гарна Йому сподобалася б! – каже Катерина.

Яків бере чистий лист паперу. Він малює Христове дерево з багатьма свічками, іграшками та цукерками, загорнутими в папірці з торочками.

– Я допоможу тобі, – каже Катерина.

Вона малює цяточки і зірки на іграшках, а навколо кожної свічки жовте сяйво.
 – Ось так, – каже вона. – Тепер віднеси Йому подарунок! Віднеси Йому до церкви!

Яків йде до церкви, але двері зачинено. Яків стоїть на вулиці і міркує, що йому робити. Картина з Христовим деревом тріпоче на вітрі, і Яків мусить тримати її обома руками.

Якась старенька жінка зупиняється біля нього. – Який радісний барвистий малюнок! – зауважує вона. – Це, напевно, Різдвяний подарунок?
 – Так, – відказує Яків і подає малюнок старенькій. – Я дарую його Вам!
 – О, ні. Це неможливо! – вигукує старенька. – Яка приємна несподіванка… Дякую!..

Яків біжить додому. Катерина вже чекає на нього.
 – Ну? – питає Катерина.
 – Деревце Ісусові дуже сподобалось, – каже Яків.
 – Ти впевнений? – перепитує Катерина.
 – Так, – стверджує Яків. – Він велів мені це передати!

(З повісті Лене Майєр-Скуманц Яків і Катерина. – Львів: Свічадо, 1995.)
 

У КСАВЕРЛЯ НЕПРИЄМНОСТІ

– О мій Господи, чи Ти є тут? – запитує Ксаверль увечері, лежачи в ліжку. І тамує подих, щоб почути відповідь.
 – Я біля тебе, – мовить Господь.

– У мене неприємності, – скаржиться Ксаверль. – Адже Ти любиш всіх людей, правда?
 – Так, Я люблю усіх – каже Господь.

– І навіть Лізі з п'ятнадцятого будинку? – перепитує Ксаверль.
 – І Лізі з п'ятнадцятого будинку також.

– Взагалі-то я теж ставився до неї добре – бормоче Ксаверль. – Але сьогодні мені увірвався терпець. Я просто киплю від злості, коли думаю про неї. Вона зіпсувала нам репетицію до Різдвяного свята. І тільки через те, що свою роль ангела вона вже вивчила, а дехто ще не знали своїх слів. "І ти хочеш бути пастушком? – сказала вона до мене. – Ну і пастушок, який не знає слів. Пастух-заїка, і не більше. Грай, краще, овечку, яка тільки і знає, що "бе-е-е". Або ще краще – роль дерева, йому взагалі не треба говорити". "Але ж і Ангел з тебе, хіба що на пострах іншим". – Відповів я, сповнений злоби, що так і сипле недобрими словами. Опісля ми були страшенно злі один на одного. Ось чому я не можу сьогодні її терпіти, не можу і все! І не хочу!

– І не бажаєш навіть захотіти? – питає Господь.
 – Навіть і цього не бажаю, – ледь бурмоче Ксаверль. Потім замислюється.

– У мене є прохання до Тебе, Господи. Чи можеш Ти сьогодні вдвічі більше любити Лізі, бо я зараз не здатний на це? Добре? Будь ласка.
 – Добре – погоджується Господь.

– Тепер мені знову легко і радісно на душі, – шепоче Ксаверль і засинає так швидко, що не встигає навіть сказати: "Надобраніч, Господи".

 

ПЕРЕДРІЗДВЯНА РОЗМОВА

На уроці малювання діти малюють листівки-запрошення на шкільну Різдвяну виставу. Ксаверль малює Ангела-благовісника, який з'являється Марії. Його міцні крила відслонюють віконну завісу, у руці він тримає квіти.

– Гарно, чи не так? – звертається Ксаверль до Господа. Він промовляє не вголос, лише про себе. Жоден учень у класі не помічає, що Ксаверль спілкується із Господом. – Марія вже знає, що народить Дитя і назве Його Ісус. Тепер вона чекатиме Його приходу, буде шити пелюшки і радіти, а пізніше я домалюю ще пастушків, які прийшли до ясел з поклоном, і звізду, що сходить над дахом, а ще трьох царів, що ідуть за її світлом. Наближення і прихід. Передріздвяний час – час очікування приходу – ми це вчили. Чи подобається Тобі малюнок, де Ангел з'являється Марії?

Ксаверль замовкає, завмирає в мовчанні, щоб почути відповідь Господа.
 – Так, – відповідає Господь, – а найбільше – квіти.

– А Ти: чи приходиш Ти до всіх людей? – питає Ксаверль.
 – Так – лунає відповідь.
 – Один раз чи частіше?
 – Завжди, – відповідає Господь. Я приходжу до людей кожної миті.

– Тільки не кожен це одразу помічає, – каже Ксаверль.
 – Не кожен хоче це розуміти.
 – Що Ти робиш тоді? – питає Ксаверль.
 – Я чекаю, – відповідає Господь.

– Передріздвяний час – це й час чекання, вчили ми також, пригадує Ксаверль. Але я б ніколи не подумав, що це Ти чекаєш.
 І він задумується:

– Самому чекати важко. Я міг би Тобі допомогти – чекати. Якщо Ти нічого не маєш проти, звичайно.
 – Але тоді ти мусиш запастися терпінням, – каже йому Господь.
 – Все ж таки я хочу спробувати – відповідає Ксаверль. – І якщо Тобі хтось скаже: "Та це ж Ти, Господи!" – тоді ми радітимемо разом. Згода?
 – Так, згода, – лунає у відповідь.

(З повісті: Лене Маєр-Скуманц ":Якщо воля Твоя, мій Господи". Львів:Свічадо, 2001)

 

КАЗКА ПРО СПРАВЖНЄ РІЗДВО

Ти хочеш, щоб я розповіла тобі якусь зимову казку? Про чари? Що ж, слухай…
 У зовсім не страшному й не темному лісі жила собі баба-яга…
 Ні, не так, «баба-яга» якось не чемно звучить. Тож почнімо спочатку.
 Давай-но ось так: «У зовсім не страшному й не темному лісі жила собі Пані Відьма…»

У зовсім не страшному й не темному лісі жила собі Пані Відьма. Звичайна Пані Відьма, з тих стареньких чаклунок, що без них не обходиться жодна порядна казка – вони літають з чорним котом на мітлі, варять усілякі зілля і вміють по-справжньому чаклувати. Злі чаклунки зазвичай чинять усілякі капості мужнім лицарям чи вродливим королівнам, а добрі – допомагають ті капості здолати.
 Наша Пані Відьма теж мешкала у лісовій хатині, правда без курячих ніжок. Вона була не худа й не товста, і навіть не лиха й не потворна. І капостей вона нікому не робила, тож ніхто не лякав нею дітей.
 І то не дивно – люди в селі поблизу лісу давно-давно про неї забули. Так, так… навіть у казках люди ой-як часто бувають неуважними й забудькуватими, особливо щодо старих і немічних, що найбільше потребують уваги та піклування. Соромно, еге ж?
 Навесні, влітку та восени Пані Відьмі жилося непогано: вона збирала трави, коріння, горіхи, ягоди й інше зілля, варила варення, сушила гриби. Чаклунку поважало все населення лісу, тож навіть молоді мавки, лісовики й русалки запрошували її на всі свої вечірки, часто й самі приходили в гості. З шаною ставилися до Пані Відьми й звірята, не рідко забігали до неї, хто з радістю, хто з клопотом, хто просто потеревенити. Взимку весь чарівний нарід засинав і Пані Відьма лишалася сама. Все замітало снігом, тож навіть пухнасті приятелі навідували її рідко, так, подивитися, чи все гаразд… Люди на селі про лісову чарівницю, я вже казала, напевно, забули, бо вже багато років ніхто з них не завертав до її лісової хатини.
 Отже довгими зимовими вечорами Пані Відьма плела гачком і на шпицях килимки, шарфи, светри, шкарпетки та рукавички, читала й іноді підчакловувала, мабуть, щоб не втратити форму. (Телевізора в неї теж не було.)
 Але книгозбірня в неї була не багата: лише зачитана збірка поезій, яку забули в лісі якісь закохані декілька років тому, загублені школярами підручники з хімії та географії, і кілька товстих романів, що були куплені дуже давно в сільській крамниці. Ту кількість шаликів і светрів, що сплела Пані Відьма могла вмістити тільки справді чарівна скриня, а килимки вкрити всі лісові стежки. Її Чорний Кіт помер від старості, а нового вона так і не знайшла, тож посада відьминого кота лишалася вільною – не легко відшукати зовсім чорного, без єдиної барвистої плями кота. Можна, звичайно начаклувати, але ж друзів не вичакловують, а шукають і чекають. Отже, більшість довгих зимових вечорів нещасна бабуся страждала від нудьги та самотності.

 Одного чудового зимового ранку, такого сонячного і тріскуче морозного, що усе довкола аж іскрилося від радості, Пані Відьма пішла назбирати собі в’язанку хмизу. Простіше було б начаклувати трохи дровенят, але ж ми знаємо, ранкові прогулянки дуже корисні. Отож вона збирала сухі гілки та шишки, коли побачила зайця, що ніс цілий оберемок зелених і духмяних ялинкових гілочок.
 – Доброго ранку, Пані Відьмо! – привітався він.
 – Доброго здоров’я, пане Зайчику! Як ся маєте? Як поживає ваша дружина? О, куди це ви так поспішаєте з ялинковими гілочками?
 – Поспішаю прикрасити до свята хатинку. Адже сьогодні Свят-вечір, а завтра Різдво.
 – Різдво… Що за Різдво?
 – Ви мене дивуєте, добродійко. Різдво – це свято з ялинкою та подарунками.
 “Гм, – подумала Пані Відьма, коли куцохвостий побіг далі, – мабуть дається взнаки моє самотнє життя. Я зовсім забула, що таке Різдво”.
 – Доброго ранку, пані Вивірко! – привіталась чаклунка до білочки, що також кудись поспішала, несучи торбинку горіхів.
 – Доброго ранку, Пані Відьмо! Ви також готуєтесь до свята?
 – До Різдва? О люба, нагадайте мені, що ж це за торжество?
 – Різдво – це кутя, пиріжки й узвар. Так чудово пригощати свою родину та друзів усілякими ласощами!
 І руденька поспішно пострибала додому пекти пиріжки.
 В’язка хмизу була достатня і Пані Відьма вже поверталася до хати, коли зустріла лисичку.
 – Доброго ранку, пані Лиско!
 – Рада вітати вас, Пані Відьмо. Вже готові до Різдва?
 – Та ось ніяк не згадаю, що це за свято.
 – О, Різдво – це завжди так весело, багато гостей і колядники ходять співати різдвяні віншування!..
 Лисичка попростувала своєю дорогою, а задумана бабуся увійшла до хатини. “Раз є свято, то слід його зустріти як годиться…” – подумала вона.
 – Ну, пані Мітло, трохи попрацюйте, – і мітла почала змітати сміття. – А ви, пане Віхтю, допоможіть наводити лад пані Мітлі, – і віхоть став старанно витирати бруд і пил. – Тож що там у нас перше? Ялинка?
 І Пані Відьма начаклувала собі пухнасту ялинку, у горщику і з прикрасами. (Їй не хотілося ламати гілочок зі справжньої ялинки. Та й цю навесні вона потім висадила біля хатинки). Далі вона начаклувала кулінарну книгу й узялася пекти пиріжки. Потім зварила кутю й узвар, застелила стіл вишитою скатертиною і сіла біля печі у крісло-гойдалку чекати на гостей.
 Вже зсутеніло, небо затягнуло хмарами й почав падати густий лапатий сніг. А гостей усе не було…
 Пані Відьма зітхнула: ”Хто ж прийде до мене такої пори у гості? Всі мої приятелі зараз сидять удома зі своїми родинами…або сплять до весни. Ні, таки не буде в мене справжнього Різдва. Нікому дарувати дарунки, ні від кого чекати на подарунок. Та й колядувати по такій негоді хто прийде до моєї лісової хатини?” Пані Відьма ще раз зітхнула, підійшла до дверей, щоб визирнути на двір і підтвердити свої сумні думки. Але на порозі на неї чекав ніби гість, і ніби дарунок, одним словом, маленьке пухнасте і дуже змерзле Чорне Кошеня.
 – Отакої, а ти тут звідкіля? – сплеснула у долоні Пані Відьма, підібрала кошеня й зачинила двері.
 Несподіваний гість у відповідь лише жалібно нявкнув. А господиня завернула його в шерстяну хустку, поклала на припічку й швиденько начаклувала мисочку теплого молока. “Тепер у мене є друг, якого слід пригостити”, – радо подумала вона. Кошеня напилося молока, вдячно нявкнуло та й заснуло. Пані Відьма помітила, що воно не зовсім чорне – одне вушко і лапка були, ніби в сметані. “Не має значення…”
 – Що ж, Різдво таки свято, – промовила чаклунка, коли це в двері постукали. – Невже знову гість? А може віншувальники? – радо вигукнула вона.
 Вона відчинила двері й знову сплеснула у долоні – на прозі стояв маленький, сяючий і дуже змерзлий ангел, тобто Янголя.
 – А ти тут звідки? – Пані Відьма затягнулала гостя до господи, зачинила двері й загорнула його ковдру. – Сідай біля печі й грійся, зараз начаклую тобі гарячого молока й меду.
 Пані Відіма терпляче дочекалася доки Янголя допило молоко.
 – Розказуй, як ти опинився у лісі такої хурделиці?
 – Так я ж ангел, Різдвяний Ангел, – відповів срібнокрилий. – В мене робота така: нагадувати людям про смисл Різдва. Я побачив з неба, як у вас світиться й подумав, що тут хтось живе. Але я ніколи не був у цьому лісі, тож трохи заблукав.
 – Виходить ти йшов у гості саме до мене? – здивувалася чаклунка.
 – Атож.
 – Все одно, міг хоча б светра вдягнути, теж мені дитячий садок, і хто за вами там дивиться – серед ночі взимку в одній льолі літати… – пробуркотіла Пані Відьма. – А от про смисл Різдва – це вже цікаво. Тобто, що важливіше: подарунки, ялинка, гості, колядки чи пиріжки?
 – Ой ні, ні, ні! – замахало руками Янголя. – Усі так плутають! Різдво може бути без ялинки і без колядок, без пиріжків і без куті, навіть без гостей і дарунків. Це всього лиш атрибути свята, усілякі розваги та веселощі, які роблять святкування приємним. Але сенс Різдва не в них.
 – А в чому ж?
 – Бог послав на землю Свого Єдиного Сина, щоб Той урятував людей від гріхів. Саме про прихід у світ Спасителя має нагадувати Різдво, – врочисто промовило Янголя.
 – Як цікаво, розкажи мені про це ще… І пригощайся! Ти з чим любиш пиріжки: з вишнями, грибами, сиром, яблуками чи маком? – Пані Відьма присунула до гостя миску пиріжків.
 Отож вони їли пиріжки (з вишнями, грибами, сиром, яблуками та маком) і говорили про Марію і Йосипа, про Вифлеєм і вертеп, і ясла, і пастухів, і янгольський хор, і мудрих волхвів, і величну зорю…
 Коли завірюха скінчилася, небо вияснилось і в ньому замиготіли зорі.
 – Ну ось, я маю йти далі, нагадувати людям про сенс Різдва, – промовило Янголя й устало з лави. – Дякую за гостину.
 – Зачекай, а подарунки? – і Пані Відьма витягла зі скрині білий у зірочки светрик і голубий шарфик. – Це тобі, сама плела, носи на здоров’я і більше не мерзни.
 Янголя одягнуло светр і шарф, вдячно вклонилося і полетіло, махаючи рукою на прощання. А Пані Відьма ще довго стояла на ґанку, дивлячись йому услід.
 – Лишайтеся з Богом! Щасливого Різдва!
 – Ходи з Богом! Залітай у гості, – промовила Пані Відьма. – Ось і було в мене справжнє Різдво.
 Коли Вона повернулася до хати, на столі для неї також лежав подарунок. То була Біблія (і не проста, правда й не чарівна, а з малюнками), підписана:

“Пані Відьмі на згадку про чудове святкування.
 Не забувайте про сенс Різдва.
 Янголя”.

А наступного ранку до хатини постукала зграйка колядників:
 – Христос народився!
 – Славіте Його!
 – Дозвольте вам заколядувати!
 Вони впурхнули до господи й проспівали “Нова радість стала” й “У Віфліємі”, і “Радуйся земле”, а Пані Відьма насипала їм повну торбину яблук, цукерок і пиріжків.

Ти скажеш мені: “Ет, казочки це все! Так не буває!” Звісно, я розповіла тобі найсправжнісіньку казку. Зимову та про чари, як ти і просив. У якому, окрім казкового, лісі ще зустрінеш бабу-ягу, звіряток, котрі розмовляють, і янгола, що забув удома светра? Але зовсім поряд нас живе ще багато людей, які не знають у чому смисл Різдва, й вагаються, що головніше: ялинка чи кутя. І кожен з нас може стати добрим янголом, який звістить їм про народження Сина Божого. А це вже не казка, але найпрекрасніша у світі правда…

Читайте також

alt

Вістку радісну несемо(вертепи та віншівки)–Надія Бойко”Дитячий вертеп”

1-й ПАСТУШОК 2-й ПАСТУШОК 3-й ПАСТУШОК ІРОД. 1-й ВОІН 2-й ВОЇН ХЛОПЧИК Download

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
Password generation